Виховний захід

Районний центр дитячої та юнацької творчості «ЗОРІТ»

Виховний захід на тему

«Український національний одяг. Обряди,традиції нашого народу»

Керівник гуртка

«Народна творчість»:

Мороз А.А.

м.Новоукраїнка-2015

ВИХОВНИЙ ЗАХІД

«Український національний одяг. Обряди,традиції нашого народу»

Мета: Ознайомити дітей з виготовленням українського національного одягу, оздоблення його на кожному історичному етапі залежно від соціально-економічних, кліматичних, природно-географічних умов і занять, населення.

/під українську мелодію виходять дівчатка в українському національ­ному одязі /

Вчитель: Розкриваємо бабусину скриню і виймаємо речі, які переходили в спадок і завмираємо. Кольорова плахта, яскрава корсетка, шовкова запаска і барвиста вишивана сорочка - серед цих речей чи не найголовніша, найпрекрасніша.

1-а учениця: За давнім звичаєм, як тільки у сім’ї підростала дівчина мати змалечку привчала її шити і вишивати. Роль оберегу виконувала здавна в Україні вишита сорочка. Споконвіку українські жінки та чоловіки свято шанували одяг, а особливо виши­ту сорочку. Наші пращури вірили, що вона захищає людину не лише від негоди, а й від ворожих сил.

2-а учениця:

Малюсіньку сорочечку тонесеньку, біленьку

Я вишила для донечки узорчиком дрібненьким. Ромашечки, калинонька, дзвіночки та смолянки.

І в ній наша дівчинонька неначе та веснянка. Рум’яненька, як сонечко, неначе квітка рожі,

І плеще у долонечки, і так ... на татка схожа!

3-я учениця: Найкращою оздобою голови дівчини є вінок. Народ вірив, що дівчина, маючи на голові вінок, володіє чарами, якими могла тяжко карати кожного капосника. Вінки з квітів пасують тільки до дівочого обличчя, а молодицям до лиця - хустка. Хустка невід’ємна частина жіночого вбрання.

1-а учениця: Українська хустка здавна відігравала важливу об­рядову роль, була символом вірності і пам’яті про коханих. Хустину, яку використовують під час весілля, мусила бути світлою, ясною як символ чистого і щасливого подружнього життя.

2-а учениця: У формах традиційного українського костюма, який сформувався протягом першої половини XIX ст., його декоративних прикрасах /вишивках,аплікаціях/ відбилися багатство нашого краю, майстерність і талант народу. Народний костюм відзначається прос­тотою форм, стрункістю силуету, багатством і різноманітністю орна­ментики, насиченим колоритом. Поняття «костюм» досить широке. Воно включає в себе, крім одягу, прикраси /декор одягу, намисто, каблучки, декоративні пояси/.

3-я учениця: Сорочки шили з конопляного та лляного полотна за особливостями крою розрізняють три види сорочок-тунікоподібні,со­рочки з вставками і сорочки з кокеткою. Сорочки прикрашали вишивкою. Колір сорочки міг бути стоячим, викладеним, з пишно зібраною гор­ловиною на вузеньку обшивку або нитку. Рукава вільного крою або Зі­брані на манжетку з лиштвою.

1-а учениця: Важливою складовою частиною народного костюма був поясничний одяг /штани у чоловіків; спідниці, плахти, обгортки та ін­ше в жінок/. Чоловічі штани за особливостями крою поділяються на дві групи: з вузькими холошами - два полотнища тканини і з глибоким квадратним дном /шаровари/. Вузькі штани шили з полотна /сірого, білого/ або сукна шаровари з конопляного полотна.

2-а учениця: Поясний жіночий одяг дуже різноманітний: це і незшиті запаски, обгортки, плахти, спідниці. Запаски, що були найдавнішим типом жіночого одягу, являли собою два поздовжніх полотнища, які зав’язувалися поверх сорочки навколо талії на торочках так, що з двох бо­ків залишалися просвіти, через які виглядала сорочка. Подібні до запасок обгортки - суцільне вовняне полотнище чорного або червоного кольору, виткане поздовжніми смугами.

3-я учениця: Обов'язковий елемент жіночого костюма - фартух, який одягали на плахту, запаску, спідницю. Жіночий і чоловічий одяг доповнювала безрукавка, зшита із сукна,полотна, хутра. У центральних і східних районах побутувала безрукавка - керсетка, що складалася з лі­фа й розширеної завдяки складкам або зборкам нижньої частини. Керсет­ку шили із сукна, оксамиту, смугастого сатину ,квітчастого ситцю, з бавовняних тканин і шовку.

1-а учениця: Універсальним верхнім одягом була свита. чоловічі сви­ти шили із сукна натурального кольору-сірого, коричневого, а жіночі-з білого. Свити прикрашали кольоровими шнурами, аплікацією, вишивкою. Важливу роль у народному костюмі відігравав пояс, який пов’язували по­верх сорочки, спідниці, штанів і верхнього одягу. Пояси були плетені, кручені, ткані, оздоблені китичками, бахромою. Кольори поясів були різ­номанітні /зелені,коричневі/, але переважала червона гама.

2-а учениця: Складовою частиною народного костюма були головні убори. Повсякденним головним убором дівчат була смужка тканини або орнаментальна стрічка, а святковим - вінок з квітів. Найдавнішим жіночим головним убором було полотнище білої тонкої тканини /намітка, убрус/. Жінки прибрали волосся під очіпок - старовинний головний убір, який зашнуровують ззаду. Чоловічі головні убори різнилися матеріалом /хутряні, шкіряні, сукняні, солом’яні/.

3-я учениця: На території України були поширені такі типи взут­тя: чоботи, черевички, личаки, по столи. Носили їх поверх полотняних або вовняних онуч. Чоботи і черевички були святковим взуттям. Чоботи для дівчат і молодиць шили з червоного, зеленого й жовтого сап’яну на ви­соких каблучках з мідними підківками. Жіночі черевики виготовляли з високими халявками, загостреними носками, на каблучках.

1-а учениця: У кожному районі існували свої традиції оздоблення одягу. Червоним заткані сорочки Волині. У районах Середнього Подніпров’я червоним і синім, рідше червоним і чорним. На Поділлі доміную­чим кольором був чорний, що поєднувався з червоним та оранжевим. На Полтавщині вишивали нитками сірого, білого, коричневого та синього кольорів.А які ж кольори домінували у нас на Кіровоградщині?

2-а учениця: Орнаментика вишивок була дуже багатою:геометричні орнаменти Полісся, Волині, Закарпаття, Поділля /ромби, гачки/, геометризовані розмінні мотиви /хміль, вербові листочки, мальви, гвоздика/ двоколірні рослинні орнаменти Середнього Подніпров’я.

Жіночі головні убори, пояси, а також верхній одяг оздоблювали ко­льоровим золотим шнуром, стрічками темного оксамиту та шовку.

Вчитель: Ось і підійшов кінець нашій розповіді про український народний костюм.

Всім нам добре відомо, що звичаї свого села, свого роду, свого народу - це ті прикмети, за якими ми розпізнаємо народ не ли­ше в сучасному, а й у його історичному минулому. В усіх народів існує повір’я, що той, хто забуває звичаї батьків, карається людьми і Богом.

1-а учениця: «ХУСТИНА».

Ще й зараз мама на хустину

Не може глянути без сліз,

Бо тато на війні загинув,

Товариш хусточку привіз.

Колись і ненька вишивала,

Як батька проводжала в бій

Я теж хустину дарувала –

Служить ішов товариш мій.

І той, хто каже: «Вишли з моди

На спомин вишиті хустки»,

Не зна, що звичай це - народний,

Який прийшов через віки.

І ще в майбутньому багато

Тим, кого в армію призвуть

Дівчата будуть дарувати хустину,

щоб не смів забуть

Стежину ту, що через поле

У рідний дім його веде

А ще, щоб не забув ніколи

І вірний був отій, що жде.

/звучить мелодія і виконується танок з хустинами/.